Обращение к жителям западноукраинских областей.
(опубликовано на сайте Народного Движения "Возрождение", ЖЖ, Livejournal, 11.02.2010).
Звернення до мешканцiв захiдноукраiнських областей.
(11.02.2010р.)
Дорогі наші земляки!
Ми маємо повне моральне право так звертатися до Вас, оскільки народилися у Львові на самому початку 50-х. Ми чудово пам ятаємо парк ім.Івана Франка (тоді, в 50-х і на самому початку 60-х років, ми, дітвора, частіше його називали «Парк Костюшко», навіть не замислюючись над значенням цієї величезної, вільнолюбної постаті як для польської, так і західноукраїнської спільноти). Ми навіть не замислювались тоді, який високий рівень багатовікової культури цього стародавнього міста демонструють завжди чисто підметені алеї парку, акуратні гравійні доріжки, чудова (ухоженная) рослинність, ввічливі наглядачі парку, які мешкали, до речі, в охайному будиночку у верхній його частині.
Мусимо сказати, що ніколи в ті часи в нас: українців, руських (або росіян, якщо комусь так більше подобається, хоча це не одне й те саме), поляків, євреїв, які були сусідами, не було чи то зверхності, чи то ненависті один до одного. В школу найчастіше йшли в ту, що була ближче до дому, чи то російську, чи то українську...
Пізніше, під час навчання у вищій школі, ми слухали лекції як на одній, так і на іншій мові. Не пам ятаємо практично жодного випадку, коли б хтось із російсько- або україномовних наших співкурсників виступив би проти мови, на якій читав викладач (і ніякого парткому чи КДБ ми не побоювались). Єдиний критерій - на якій мові краще читати викладачу і на якій мові більш поширена термінологія у вузькопрофільованих дисциплінах.
Пізніше, в дорослому житті, ми товаришували і спілкувалися один з одним не зважаючи на те, яку мову ми вперше почули вдома, коли були немовлятами.
Що з вами сталося, земляки?.. Адже ж ще в 40-і роки XX сторіччя жили і боролися за нашу землю, за свій народ такі славетні сини Західної України, як Ярослав Галан, Микола Гнідюк, Микола Струтинський, члени Львівської підпільної організації «Народна гвардія» і багато інших...
Ви ж були культурними, толерантними людьми. Як Ви дозволяєте, щоб Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Мережковського, Чехова, прозу Великого Кобзаря Ваші діти вивчали в перекладі, та й ще на суржик, який нам привезли діти і онуки найчастіше не самих освічених співвітчизників, покинувших (з тих чи інших мотивів) рідну землю 50 – 100 років тому.
Як сталося, що Ви – нащадки вільних громадян Київської Русі, спільно відстоюючих свою землю від загарбників як із Заходу, так і з Сходу, прадідів, які ще в 19-му сторіччі вважали себе православними руськими, повірили мерзотній брехні неучів, що Православні Вірні і інші представники Православного Світу – якісь чужинці, чи навіть Ваші вороги?..Що Чорноморський флот Росії – загроза? Хіба чорноморське узбережжя, уся Новоросія (як цю землю називала в 19-му сторіччі) не завдяки політиці, і, майже завжди, безкровної, Єкатерини 11, стала землею православного світу? А, до речі, керівником Колегії з іноземних справ у її часи, а пізніше Канцлером Російської Імперії був наш співвітчизник Олександр Безбородько, який походив із запорізької козацької старшини... Пишатися треба, а не обгажувати пам ятники великим людям...
Співвітчизники, як легко Вас обдурюють. Ви мовчазливо дозволили сучасним зрадникам слов янської єдності зробити героїв нації із випускників ієзуїтського колегіуму Івана Мазепи і Пилипа Орлика (останній навіть і не українець за походженням). Саме через ієзуїтів в ті часи реалізовувалась ідея перетворення усього християнського світу в «imperium Romanum palale»(в папську римську імперію). На совісті Мазепи заслання і смерть видатного Гетьмана України сина православного священника Івана Самойловича, який Мазепу із полонених зробив писарем, а потім генеральним єсаулом. Ось Вам ієзуїтська вдячність!..
Чому Ви забули таких славетних синів західноукраїнської землі, як Ярослав Галан, Микола Гнідюк, Микола Струтинський, героїв Львівської підпільної організації «Народна гвардія ім.Івана Франка і багатьох інших, які ще в 40-х роках ХХ сторіччя жили і боролися за рідну землю із гітлерівськими окупантами та їх бандерівськими прибічниками. Ви ж не можете не пам ятати, що саме останні знищили з обличчя землі білоруську Хатинь, що стала символом злодіянь фашистів, інші містечка і селища, де проживали білоруси, поляки, євреї, та й українці.
Аморальність ОУН була свого часу навіть гостро засуджена митрополитом Андреєм Шептицьким.
...Згадайте, що ще наприкінці 19-го сторіччя Великий Каменяр І.Франко разом із двома відомими прихильниками єдності із православними братами М.Павликом і О.Терлецьким заснував Русько-Українську Радикальну партію, неодноразово виїздив до Росії, щоб, як він говорив, «ковтнути свіжого повітря». А науковий світ «Тюрми народів»-ненависної нашим інтегральним націоналістам і новим фашистам, Російської Імперії неодноразово відзначав Івана Франка, як найвидатнішого діяча свого часу і в 1906 році (!) удостоїв його званням професора, Почесного доктора руської словесності Харківського університету...
А протопресвітер доктор Гавриїл Костельник? Ще в 20 – 30-х роках минулого сторіччя отець Гавриїл закликав вірних «...на національному полі ...обтрястися від ворожого психозу, віднайти свій розум і своє рідне чуття...» і на церковному полі «...відродитися через повернення духовенства і вірних до Православної Церкви...».
Як Ви можете вірити і співчувати сучасним наці, як би вони себе не називали: «Свобода», Соціал-Національна партія (а чому не НСДАП – тому, що засуджена Нюрнберзьким Трибуналом?), чи ще якось. Чому це – «надукраїнці»? А інші – хто (чи може: що?), не «над», щось таке дрібне і недостойне? «Жиди і москалі» - ну ж, звичайно, дикуни. Певно, ще з мавп ячого стану не вийшли...
Один з духовних батьків цих борців за Вільну Україну – Д.Донцов, до речі, починав свою ідеологічну діяльність як російський соціаліст ще в ті часи, коли комуністичної партії ще не було. Усі прихильники крайніх течій однакові, як близнюки, що крайні праві, що крайні ліві. От і подумайте, друзі: хіба радикали усіх мастей – не рідні брати? Потрібні вони нам?
Або ше один з батьків інтегрального націоналізму – С.Бандера. Значно краще знищувати, скажімо, таких прихильників польсько-українського компромісу 30-х років, як Тадеуш Голувко, або вбити міністра польського уряду Броніслава Перацького. А чим йому завадив авторитетний український педагог Іван Бабій, до точки зору якого завжди прислуховувалася значна частина західноукраїнського населення? А певно, саме тим, що з презирством і зневагою ставився освічений фахівець до неучів, які звикли нехтувати думкою спільноти. Що їм до заклику Тараса Шевченка: ...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь...
В кого навчатись нашим інтегральним націоналистам? У професури? У отця Гавриїла?
Краще вбити. Перших – у Львові в рядах батальонів СС «Роланд» і «Нахтігаль». Безвинна ж кров священнослужителя пролилася 20 вересня 1948 року на землю, щедро напоєну кров ю та сльозами багатьох поколінь українського народу в боротьбі з напасниками за свою споконвічну віру православну і за право жити в єдності із своїми східними браттями...
Нагадаємо, що вірність вчення о.Гавриїла Костельника фактично підтвердив у 1965 році 2-й Ватиканський Собор, на якому було покладено кінець довгочасному повторюванню «завзятими католиками і уніатами» вигадок та звинувачень Східної Церкви в тому, що ніби в ній нема благодаті Святого Духа, а панує тільки обрядовий формалізм. Собор Католицької Церкви урочисто ствердив, що «Східна Церква освячується благодаттю Животворчого Духа Господнього, вона зберігає правдиве вчення віри, має апостольське спадкоємство церковної ієрархії та всі благодатні засоби для спасіння своїх вірних»... Так, ще Папа Павло У1 в середині 70-х років зазначив, що підставою єдності Західної та Східної Церкви має бути «визнання основних догматів християнської віри так, як вони були викладені на вселенських соборах, що відбувалися на Сході» (!!!).
Останні десятиріччя свідчать про початок в світі нової позитивної фази православно-католицького діалогу. Однак дух і напрям діяльності з 70-х років ХХ сторіччя трьох останніх римських Первосвященників далеко не всім по душі. І, на жаль, в перших рядах цієї майже братовбивчої ворожнечі знов ідуть наші інтегральні націоналісти... Адже для них усе, що пов язано з нашими кровними братами, і навіть канонічність Церкви, є другорядним. Вони знати нічого не хочуть за нашу єдину славну більш ніж тисячолітню історію. Вони існують на цьому світі хто 80, а хто 18 років. Вони говорять за Спільну Європу, за НАТО, за Рим. Вони намагаються зробити все, щоб ми забули що наше релігійне серце завжди було в Києві, який був осередком Давньої Русі, і в Москві, яка завжди була оборонною силою всієї Русі і всього слов янського світу.
Аморальність ОУН і, загалом, українського інтегрального націоналізму була навіть гостро засуджена митрополитом Андреєм Шептицькьким.
Земляки, браття, чому Ви не вчитеся на уроках Історії? Чому не звертаєтесь до першоджерел? Чому Вас так легко обдурити усякій погані?
Подумайте самі! Правда ж, так погано ми жили 30 – 40 років тому? Вам кляті Совєти не давали можливості жити у Львові? Адже ж то після 1939 року у Львові проживало українців (місцевого населення) менше десяти відсотків від загальної кількості мешканців міста? А як щодо можливості отримати вищу освіту?..
То, здається, родину пана Тягнибока переслідували енкаведисти – кагебісти? Як же сталося, що його батько був одним із тренерів збірної Радянського Союзу? А сам пан Олег, здається отримав вищу освіту у Львівському медичному інституті? ... Львів яни, скажіть, хто з Вас не знав, що потрібно було, щоб стати студентом лікарського факультету цього престижного ВУЗу, тим більше наприкінці 80-х (вже багато можна було вирішити за гроші, але ще й залишалися і парткоми, і кагебісти, хто жив в ті часи – той знає)? ... А от представникам переслідуємої родини Тягнибоків – нічого. Один – тренер збірної СРСР. А другий - ...добрий фахівець, лікар. Не дарма він вчився саме на лікаря. Тепер і співвітчизників є кому «лікувати»...
Ми нікого не хочемо повчати. Ви самі зробите висновки. Поспілкуйтеся із своїми дідами, бабусями, сусідами, мешканцями містечок і селищ Львівщини, Волині, Закарпаття, поцікавтесь в них (вони ще живі), ким були лідери оунівського підпілля (не говоримо про усіх, хто з тих чи інших причин опинився у вирлі трагічних повоєнних часів): героями чи бандитами...
Ми тільки закликаємо Вас, шановна громадо, браття - подивіться навкруги. Нас ошукують, нацьковують один на одного. Нами правлять люди, які добре не знають ані традицій і історії рідного народу, ані мови, що літературної української, що російської. Хіба ж не манкурти?..Наші діти вже тільки й думають: куди поїхати, щоб краще жилося... Вчителі, лікарі, інженери отримують за свою працю мізерну зарплатню. Село занедбано. Фрезерувальників,токарів, фахівців високої кваліфікації практично не залишилося...А так звана національна еліта жирує: двоповерхові квартири, іномарки, маєтки, охоронці... Достойне життя.
Схаменіться, люди добрі! Чи не досить слухати тих фанатів - дикунів? Може потрібно звернутися до власного розуму?
Згадати, що ми із одного гніздечка, а поруч із нами живуть наші брати і сестри, які нас люблять, шанують, чекають і не розуміють, скільки ми будемо ще прислухатися до тих павлинів – інтегралів.
Браття, так далі жити не можна! Ще один –два рази ми промовчимо – і все: прийде фашизм. А потім нас увесь Світ прокляне, так само, як прокляли гітлерівських нацистів і їхніх прибічників-коллаборационістів.
Ініціативна група
Народного Руху «ВІДРОДЖЕННЯ»
К этому обращению в марте 2010г. проявила заинтересованность только редакция польского журнала "Nie". Пытались мы его также распространить через епархию РПЦ , точнее УПЦ МП, в городе Львове. К сожалению, насколько я знаю, в итоге святые отцы не рискнули. Но у них там действительно была крайне сложная ситуация. Возможно, в той обстановке им показалось опасно это делать. Надеялись, скорее всего, что при новом президенте будет проще. Хотя жизнь показала, что обстановка там (во Львове) постоянно в дальнейшем только ухудшалась (во всяком случае, с точки зрения публикации подобных воззваний).
Единственное, что удалось тогда сделать, так это благодаря израильской журналистке Т.Климович (Г. Хайфа) опубликовать некоторые наши материалы в их интернетгазете (если не ошибаюсь, в апреле - мае 2010 года).
Вот в таких условиях здесь (на Украине) нам приходилось работать Да и сегодня всё то же, если ты, конечно, не социолог, политолог или журналист, работающий на власть (на любую из ветвей, в том числе парламентскую оппозиционную), и получающий за это "благодарность" (как минимум зарплату, приглашения на участие во всевозможных шоу, форумах и т.п.).
P.S.: Очень не хотел бы, чтобы мои последние слова кто-либо расценил как продолжение дискуссии с Ю,Городненко. Не исключено, что он - счастливое исключение из общего правила. Хотя лично я (не смотря на свой многолетний опыт работы в различных структурах, в том числе и в системе РНБОУ, таких не знаю.
