К происходящему на Украине, фактически на РУССКИХ ЗЕМЛЯХ.
Разве что совсем слепой либо крайне заангажированый человек не может не видеть, как за последние сто лет сокращалась территория, веками принадлежавшая русскому православному государству.
При этом не надо забывать, что нас, русских либо осознающих себя русскими (как тот же истинный патриот России Иван Александрович Ильин, по матери из российских немцев Швейкерт фон Штадион) совсем немного на Матушке-Земле. Я бы даже сказал, критически мало. Особенно с учётом той территории, которую оставили нам во владение наши пращуры…
Сегодня любой, мало-мальски здравомыслящий человек не может не понимать ОБЪЕКТИВНУЮ СЛАБОСТЬ СТРАНЫ С НАСЕЛЕНИЕМ, причём разношёрстным в этническом и духовном плане, в 145 МИЛЛИОНОВ ЧЕЛОВЕК и с территорией, составляющей на сегодняшний день немногим более 11 процентов суши земной поверхности (сравните с ещё недавними 16-ю процентами, или с гордостью русских классиков середины XIX века за свою Родину, «расположенную в трёх частях света»).
Что же в итоге, к окончанию этого столетия (с 1917 по настоящее время) в этом плане имеет место быть в нашем подлунном мире?
В сравнении с началом ХХ века урезанная в полтора раза территория и резко сократившееся количество населения, проживающее в начале XXI века на РУСИ (Великой, Малой и Белой), вне зависимости от того названия, которое в разные промежутки времени носила наша Родина (Российская империя, СССР, либо как сейчас: РФ, Украина , Беларусь). Территории, вошедшие в своё время как в состав Российской империи, так и в СССР, и составлявшие в ней единую неразделимую общность, но заселённые большей частью представителями НЕ восточнославянского этноса, в рамках данной статьи рассматривать не будем.
И самое главное, что даже эти 200 миллионов человек НЕ ЕДИНЫ. В своих приоритетах, ценностях, в своём отношении к тому, что есть «хорошо», а что «плохо». Кто «друг», а кто «враг». Мало того, к примеру, на сегодняшней Украине выращены миллионы людей (если не десяток миллионов), для которых русский человек, проживающий вне территории современной «незалежной», чуть ли не ВРАГ, которого, как минимум, надо опасаться. Не говоря уж о том, к чему семимильными шагами ведут своих сограждан руководители постсоветской Украины и стран, расположенных на восточном побережье Балтийского бассейна (послушно выполняющие волю мировых кукловодов). А именно к тому, что на территории, не подконтрольной, в частности официальному Киеву, якобы проживают чуждые, враждебные, «дикие» особи, от которых «настоящий, правильный «эуропеец» = украинец» может ожидать лишь всяческое зло…
Это вовсе НЕ смешно, и совсем НЕ безобидно, как кому-то может показаться. И это не имеет никакого отношения к присказке «собака лает, караван идёт». ВЫРАЩИВАЮТСЯ МИЛЛИОНЫ РУССКИХ, НЕНАВИДЯЩИХ РОССИЮ! Ненавидящих свою мать, своих братьев по крови.
Е.Галицкому уже приходилось акцентировать внимание на причинах этого явления. Но сегодня ситуация крайне аховая. Сама по себе она не сходит на нет, а лишь расцветает, приобретая всё новых сторонников уже по обе стороны искусственного водораздела. ЕДИНОЙ РУССКОЙ ЗЕМЛИ!
В двух словах вынужден ещё раз повторить основные этапы этого процесса; процесса воспитания на части русской земли ненавистников РУСИ.
Сейчас не будем вдаваться в детали: здесь и неблагодарность Габсбургов Романовым, и многое другое… В середине XIX века Николай I фактически безвозмездно СПАС ИМПЕРИЮ ГАБСБУРГОВ, в ответ Франц-Иосиф с супругой, всем известной "Сиси", кроме прочего взлелеяли "галицийско-УКРАИНСКУЮ" самоидентичность для проживающих в западных регионах исконно русской земли, "подарив" им ЖОВТО-БЛАКИТНИ кольоры (после Мазепы, который в 1708 году, чтобы доказать Карлу XII свою преданность, взял себе цвета, сходные со шведским флагом). С которыми, кстати, ещё лет за сто до этого Габсбурги воевали самым жёстким образом, поскольку это были цвета Далмации (славянская территория на северо-востоке Адриатики). Но к этому времени эти самые южные славяне (точнее, их часть) забыли свои исторические корни, перешли с кириллицы на латиницу, и стали верными вассалами Австрии.
Так с РАЗРЕШЕНИЯ и ПОПУСТИТЕЛЬСТВА Габсбургов началось жёлто-синее движение в среде исконных восточных славян на территории западных областей сегодняшней Украины...
Нельзя не вспомнить в связи с этим и произведение И.Котляревского (русского дворянина, участника Отечественной войны с Наполеоном) - "Энеида". Это произведение, написанное им на местном диалекте своей дворни (для "увеселения" гостей - посетителей его театра в имении Полтавской губернии) и оказалось основой для НЕРУССКОГО (украинского) языка, который наследники польских шляхтичей – Антоновичи и Тобилевичи (с псевдонимами Карпенко-Карый, Садовский, Саксаганский, Заньковецкая...) и К. взяли позднее в качестве образца для создаваемого ими украинского (нерусского) языка. Хотя поначалу все эти украино-национально озабоченные и пытались высмеивать И.Котляревского... НО (!!!) другого-то варианта ( с отдельным н е р у с с к и м языком) НЕ БЫЛО В ПРИРОДЕ... Позднее, в 1936-м, ВПЕРВЫЕ появились у к р а и н с к и е правила правописания, автором которых был, кстати, еврей из Бердянска (точнее, «общечеловек», забывший и своё еврейство, и Библейские заповеди)…
Сыграли свою роль, конечно же, и униатские тенденции в Церковном вопросе. Габсбурги, как и Ватикан, всячески поощряли переход ещё недавно р у с с к и х людей Галиции в Унию, параллельно физически уничтожая в начале ХХ века в Галиции и Закарпатье православных священников, а также лидеров и активистов русофильских организаций... Здесь же и безудержное стремление Кайзеровской Германии вывести Российскую Империю из Антанты, не пожалев для этой цели колоссальных денег…
Позднее на территории юго-западных губерний бывшей Российской империи близорукая (под предлогом интернационализма) политика большевиков (до И.В.Сталина), которая привела к тому, что во главе Академии педагогических наук Украины стали бывшие петлюровцы, сичови стрельцы и гайдамаки. Та же Олена Пчилка, член-корреспондент советского времени, тот же русоненавистник Грушевский, памятник которому, как «Первому украинскому президенту» стоит сегодня в центре Киева. И которого советская власть, после его неоднократных просьб о прощении «за свою контрреволюционную деятельность» (в начале 1919 года он сбежал в Вену, где и проживал по 1924 год), сделала академиком ВУАН и АН СССР, и тому подобные деятели…
Кстати, того же Михаила Грушевского действительный ПАТРИОТ УКРАИНЫ, почётный профессор ряда европейских университетов Иван Франко еще в самом начале ХХ века называл создателем «фальшивых исторических конструкций», а Леся Украинка тогда же предлагала «собрать всю эту грушевщину и барвинщину… и вымести со двора… Так хотя бы в доме чисто бы стало»…
Всё это, к большому сожалению, даже в советский период умалчивалось, как и зверства «национально свидомых украинских патриотов» во время Великой Отечественной войны (уничтожение бандероцами белорусской Хатыни и многое другое)…
Так постепенно создавались условия для ПЕРЕРОЖДЕНИЯ южнорусского народа в отдельный, н е р у с с к и й, украинский субэтнос…
В итоге получилось, что исконные малороссы (что означало с "пупа земли русской", как было принято говорить у славянских народов, аналогично Малой Польше, Малой Чехии и т.п.) стали у к р а и н ц а м и. Лидеры национально-свидомытых, при молчаливом и близоруком попустительстве советских партфункционеров, ещё в середине ХХ столетия внедрили в головы соотечественников лживое мнение о том, что «малоросс» - это свидетельство какой-то второсортности (как они говорят, «меншовартостi”) народа…
На международной арене, как уже приходилось отмечать Е.Галицкому, параллельно шёл процесс кристаллизации и единения украинского, АНТИРУССКОГО землячества, прежде всего на базе недобитых украинских националистов бандеровского и мельниковского толка из числа бывших «воякив» гитлеровских формирований (естественно, с колоссальным финансовым и организационным содействием). На североамериканском континенте это делалось на основе распоряжения (указа) Президента Вудро Вильсона, который ещё в 1920 году, перед самым концом своего президентского срока, ОБЯЗАЛ (на законодательном уровне), всех выходцев из Восточной Европы ( в т.ч. тех, кто уже десятками лет проживал в США) называть себя у к р а и н ц а м и, и именно таким образом записывать свою национальность...
Вкратце вот так обстоят дела с «ВНУТРЕННИМ РАСКОЛОМ» восточнославянского православного этноса.
Безусловно, сегодня граждане Украины должны вспомнить свои корни, кто они на самом деле. И здесь есть на кого опираться (из числа авторитетов прошлого). Те же Леся Украинка и Иван Франко, всегда подчёркивавший, что "украинцы - ветвь ЕДИНОГО РУССКОГО ДЕРЕВА» (И.Я. Франко ещё в конце XIX века был создателем во Львове РУССКО-украинской партии)… Тот же протоиерей профессор Гавриил Костельник, бывший фактическим организатором известного Львовского Собора 1946 года (воссоединение униатской церкви «со своей матерью» - русской православной церковью), да и многие другие...
НО всего этого сегодня на Украине НЕ ЗНАЮТ (и уже не только молодёжь)...
В очередной раз повторюсь, сегодня мы подошли к крайне опасной черте: как и много веков назад, вновь начинаются войны внутри восточнославянского православного этноса. Самих же русских скоро будет недостаточно для удержания в своих руках той обширной территории, которую оставили в наследство нам наши пращуры, с колоссальными запасами всего, имеющегося на Земле (от угля, нефти, золота, металлов до чистого воздуха и пресной воды)…
Посему крайне ошибочно считать, что проблемы сегодняшней Украины – это лишь её проблемы, НЕ касающиеся русских, проживающих ВНЕ Украины, тех же граждан Российской Федерации…
Вышеизложенные мысли подвигли Е.Галицкого к тому, чтобы разместить здесь, на страницах русского патриотического форума обращение, адресованное, безусловно гражданам Украины. («Чи можливе відродження України?» = «Возможно ли возрождение Украины?»)
С учётом всевозможных запретов (пышно расцветших в сегодняшнем Киеве в соответствии с т.н. «законотворчеством»), которые фактически, под страхом применения уголовных наказаний запрещают обращаться к согражданам как либо иначе, кроме «державної мови», данный документ подготовлен на украинском языке. Естественно, используемые в тексте примеры и образцы государственного устройства подобраны таким образом, чтобы действующая на Украине власть не могла обвинить автора в «пропаганде пророссийских взглядов», «в измене родине» (как это понимает сегодняшние укронацисты) и т.п…. Большого смысла в переводе на русский не вижу, так как в детали «украинской жизни», полагаю, далеко не всем форумчанам хочется вникать…
В настоящее время изыскиваются возможности для того, чтобы этот документ можно было бы довести до граждан Украины не только через интернет, но и в украинских средствах массовой информации…
ЧИ МОЖЛИВЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ?
Сьогодні найстрашнішим є те, що патріотами Батьківщини, «борцями за її кращу долю» позиціонують себе особи, які протягом трьох десятирічь висмоктували з України останні соки. І продовжують це успішно робити і зараз.
Більш того, вони вже встигли виростити нову генерацію хапунів, подібних собі «прихватизаторів», які сьогодні безсоромно продовжують їхню справу. Історія неодноразово демонструвала нам, що «виховане старими грабіжниками («ворами») покоління нових рвачів» завжди на порядок гірше за попереднє… ЗРАДА взагалі є рушійною силою їхнього існування.
Це і достойний вихованець єзуїтського колегіуму Мазепа, що спершу зрадив свого короля (знаходячись у нього на службі в тогочасному МЗС Ржечі Посполитої), а потім, коли з’явилася можливість стати на бік найсильнішої на той час армії Європи, «здав» і наступного свого «благодєтєля» - російського монарха, завдяки котрому цей «український єзуїт» став найбагатішою людиною Російського царства на зламі царської і імператорської епохи. Це і вчорашні «червоні директори та цековські діячі», що сьогодні стали слухняними прислужниками новітніх «хазяїв життя». Та і перші особи сьогоднішньої України наочно доводять класичну істину, зраджуючи на кожному кроці тих, хто привів їх до влади…
На жаль, значна частина громадян України в силу різних причин ( і в значній мірі завдяки діяльності вітчизняних засобів масової інформації та «національно заклопотаної публіки») звикла до цього. І, здається, навіть не розуміє, що саме своєю поведінкою, своєю бездіяльністю дозволяє усім цим п’явкам, цим «штатним патріотам України» залишатися при владі і далі наживатися на своїх співгромадянах.
Але якщо ще дійсно залишились люди (а інакше не може бути в тисячолітній державі), для яких доля України і її майбутнє НЕ пусті слова або можливість обдурити своїх співвітчизників, то в цій статті вони знайдуть відповідь на найболючіші для кожного громадянина сьогоднішньої України питання:
ЯК ЖИТИ ДАЛІ?
ЧИ МОЖЛИВЕ ВЗАГАЛІ ДОСТОЙНЕ ЖИТТЯ В НАШІЙ КРАЇНІ?
ЩО ТРЕБА ДЛЯ ЦЬОГО ЗРОБИТИ?
Зараз вже кожен знає, що Україна на сьогоднішній день стала однією із найбідніших країн Європи і всього світу… Ще нещодавно успішна і одна із найосвіченіших країн земної кулі…
У значній мірі це пов’язано не тільки із бездарною політикою, що увесь час проводилась у нашій державі, а також із агресивною навалою персоналій (людьми їх можна називати лише умовно), збочених на так званій «національній ідеї». У країні, в якій ще вчора у містах проживало більше половини російськомовних громадян (якщо ж брати до уваги і сільську місцевість, то загальна кількість україномовного населення, яке ще й розмовляло на різних регіональних діалектах, складала лише ледь більше половини).
І жили завжди усі ці десятки мільйонів різномовних, точніше навіть, діалектомовних людей МИРНО, із щирою повагою один до одного!!!
Усі ми бачимо, як зараз насильно нав’язується ненависть до значної кількості громадян нашої держави. Бо, вони, немов би НЕ ТАКІ, як «сьогоднішні правильні українці»… Це є наслідком діяльності не тільки «національно-збоченої публіки», але і у значній мірі «посадовців незалежної України», які протягом останніх трьох десятиліть знаходились при владі; що на президентському або кабмінівському рівні, що на рівні «народних обранців» у Верховнiй Радi.
Не можна не бачити, що ці персоналії, які «прихватизували» владу у нашій країні, вже органічно НЕ МОЖУТЬ співіснувати із мільйонами своїх співвітчизників.
Саме тому існуюча у країні влада має бути повністю змінена! Як на законодавчому, так і на виконавчому рівні.
Мають прийти зовсім нові люди: чесні, порядні, освічені, не зациклені на так званій «національній ідеї», не замарані діючою владою за останні тридцять років. В той же час це ні в якому разі не можуть бути, як казав знаний американський класик, «тридцятирічні діти кукурудзи». Тобто не кращим чином освічена молодь, яка взагалі нічого путнього не зробила у своєму житті (навчання у ВУЗах, навіть закордонних, НЕ МОЖЕ вважатися тим, що є підставою на заняття керуючих позицій у країні)… Історія людства знає приклади успішного виходу із такого державного занепаду, що має місце бути сьогодні у нашій країні… При цьому необхідно підкреслити: ще наші пращури знали, що бути лідером (вождем) і старійшинами (знаючими і мудрими) – це далеко не одне і те ж саме!
НЕОБХІДНІ ПЕРШОЧЕРГОВІ КРОКИ:
Кількість вищих посадовців усіх гілок влади має бути ЗНАЧНО ЗМЕНШЕНА. За прикладом тих же Сполучених Штатах (приблизно на 320 мільйонів населення – 550 сенаторів, конгресменів та членів Уряду).
І це в одній із найбільш успішних країн світу!
В умовах України (на приблизно 40 мільйонів населення ) має бути не більше, аніж 70 осіб, а не практично півтисячі персоналій (450 депутатів Ради плюс майже півсотні вищих урядовців )…
Безумовно, ні в якому разі НЕ МОЖУТЬ ЗАЛИШАТИСЯ ті «планові бюджетні витрати», що сьогодні існують для задоволення «життєво важливих потреб» властолюбців.
Отримувати заробітну плату вони мають пропорційно із своїми колегами, наприклад, у Швеції . Тобто орієнтовно рази в 4 більше, аніж, умовно кажучи, отримує університетський викладач або інженер державного підприємства.
Доходи чиновника (можновладця) не можуть бути на порядки більшими за доходи середньостатистичного громадянина…
Не повинно бути такого, щоб податки сплачувались однаково і тими, в кого місячний дохід 5 тисяч гривень , і тими, в кого навіть 50 тисяч. Не кажучи вже про значно більші і НЕ гривневі «заробітні платні»… Усе це не має ніякого відношення до такого базового принципу цивілізованого суспільства, як СПРАВЕДЛИВІСТЬ.
Сьогодні ж українські чиновники дивляться на державну кишеню, як на свою особисту. За провину така особа не просто не буде більше займати посаду, покарання буде значно вагомішим. Таким, що нікому більше у поколіннях не прийде навіть на думку зробити щось подібне…
Лише відмічені кроки дадуть колосальну економію коштів. Сьогодні ж значна доля держбюджету іде на утримання цієї «можновладної гілки»…
Насправді ж, успішними у країні мають бути ті, хто працює на заводах, підприємствах, у сільському господарстві. А не ті, що присмокталися до якихось «гілок влади», і всіляко обслуговують їх.
Що стосується практично усіх сьогоденних та минулих можновладців, то їхнє місце (щоб не бути кровожерливими), за прикладом Мао Цзе-Дуна, «за 1000 км від цивілізації»…
Нашій країні також зовсім НЕ ПОТРІБНІ ті непомірні витрати, що ідуть на так звану «оборону». Для сьогоденних «політиків» ця «цукеркова обертка» («обороноздатність країни») - перш за все можливість для розкрадання бюджетних коштів!
Більш аніж 200 років тому видатний (і один із найкращих за всю історію існування країни) президент США Томас Джефферсон для упорядкованості бюджету залишив кількість військовослужбовців на рівні трьох тисяч (3000) осіб!... Як на сьогоднішній день, це означає для України НЕ БІЛЬШЕ 25.000 громадян, що мали б служити у системах МО і МВС) !!!!!!
!!!! Не більше 25 ТИСЯЧ, а НЕ майже мільйон чоловік у військовій (або поліцейській) формі! Яким регулярно потрібно виплачувати далеко не найменші оклади. Не кажучи вже про багато інших опосередкованих витрат із бюджету країни… Ще раз підкреслимо: усе це перш за все джерело для розкрадання бюджетних коштів! Тих коштів, що мали б витрачатися на соціальні програми! На те, щоб зробити достойним і щасливим життя усіх громадян України.
У Сполучених Штатах усе це було зроблено в умовах, коли нещодавно закінчилася війна за незалежність. А через декілька років США змушені були знов вести повномасштабні військові дії проти Британії. Не говорячи вже про фактичну, правда, час від часу затухаючу, війну із місцевим континентальним населенням.
Завдяки таким рішенням Т.Джефферсон принципово зменшив витрати на оборону, що лежали непід’ємним тягарем на бюджеті країни ( в умовах сьогоднішньої України це ще і бездонне джерело для корупції та казнокрадства).
І досить швидко вивів Сполучені Штати із розряду одних із найбільших у світі державних боржників.
Країна почала розквітати!!!
Саме таким чином і перш за все завдяки розумному перерозподілу бюджетних витрат і справедливому рішенню податкової політики (коли левову долю податків виплачують ТІЛЬКИ банкіри, власники виробництв, купці, тощо) Томас Джефферсон заклав фундамент процвітання країни і свого народу.
Треба вміти вчитися на кращих прикладах історії людства.
І тоді Україна стане дійсно незалежною і багатою державою. Стане справжньою матінкою для усіх своїх громадян.
На закінчення потрібно акцентувати увагу на тих мінімальних діях, які сьогодні може зробити кожен громадянин України для протидії владі, узурпованої мерзотниками.
Треба розуміти, що вони фактично безсоромно збирають данину із своїх співгромадян (в тому числі завдяки постійному підвищенню цін, тарифів і тому подібне)! Ще трохи, і ці відлюдники будуть брати плату і за чисте повітря, а не тільки за звичайну прісну воду…
І найстрашніше при цьому те, що десятки, якщо вже не сотні тисяч наших співвітчизників свідомо допомагають їм в цьому.
Аби не опинитися в стані тих, кого ошукують.
Тобто нас з вами, більшості громадян України!
Наша країна живе в умовах, коли можновладці зробили, здавалась б, усе для того, щоби залишатися «на Олімпі» безстроково. Для цього вони створили всілякі «офіційні обмеження» і так звані «законні умови» (в тому числі, грошові), щоб займатися, наприклад, «політичною діяльністю» (як вони це називають; навіть вигадали для себе в пострадянські часи нову професію - «політик»)... Немов би без цього і НЕМОЖЛИВО жити. Або змінити існуючі у нашій країні порядки…
Нагадаю, до речі, що в тих же Сполучених Штатах або Британії люди живуть за законами, переважній більшості із котрих вже не одне сторіччя…
Це НЕ ЗАКОН, ЯКЩО ЙОГО, ЯК ДИШЛО, ЗМІНЮЮТЬ КОЖЕН РІК…
Перманентна «законодавча ініціатива» - це вигадка для дикунів!
Для нормальної порядної людини, яка не хоче і не може миритися з тією вакханалією, що все більше опановує Україною, все рівно залишається можливість протидіяти мерзотникам і кровососам, що правлять сьогодні нашою державою і безсоромно ошукують своїх співвітчизників.
Навіть коли немає можливості офіційно створити структуру (партію чи суспільний рух), за який можна було б голосувати на виборах!
Якнайменше потрібно кожен раз, приходячи на виборчу ділянку, ВИКРЕСЛЮВАТИ У С І Х, хто зазначений в бюлетенях.
Навіть за існуючими у нашій країні «законами», у випадках, коли усі кандидати викреслюються, повторно саме ці громадяни вже НЕ МАЮТЬ ПРАВА приймати участь у подальших виборчих перегонах…
Але для цього треба обов’язково прийти на виборчу ділянку. У противному випадку наші голоси будуть використані усілякими запроданцями, які завжди існують у любому суспільстві…
Саме таким чином ми вже зараз зможемо показати владі своє НЕПРИЙНЯТТЯ того «існування» (життям це назвати ніяк не можна), яке нам насильно нав’язується.
Це нав’язування, це фактичне «викручування рук» своїм співгромадянам проводиться не в останню чергу і завдяки так званій «законотворчості», що успішно усі останні десятиріччя використовувала влада. І ще більш активно робить це за часів останніх президентських каденцій…
Не треба думати, що «усе даремно» і «нічого не вдієш». Завдяки саме таким крокам колись успішно вийшли із занепаду, наприклад, Індія, Іспанія. Та й багато інших країн і народів на різних етапах розвитку суспільства домоглися справедливості і порядку в своїх країнах завдяки розумінню проблеми і нестримному бажанню подолати існуючі перешкоди.
Євген Галицький
/Ініціативна група Всеукраїнської Демократичної Антифашистської Організації (ВДАФО)/
