Анаграмма
Затаилась война!
А над городом – тишина.
За углом затаилась война.
Дав чуть-чуть о себе забыть,
Стережёт, чтоб опять бомбить.
Бесконечный кошмарный сон –
Наяву. И – повсюду он.
И не спрятаться! И не скрыть
То, что можно было любить:
Мирных улочек – не узнать.
Птиц не слышно, хотя весна…
От бомбежки дымят дома.
Вся реальность – твоя тюрьма.
Самолёты пятнают синь.
А ты храбрость из сердца вынь,
И иди с ней, как с флагом, в бой,
Вознеся над своей головой!
Для других – будь живой пример!
Он нужнее карательных мер.
Соберись же! Не жалко сил:
Нынче – есть, через миг ты – был.
От слезинки вытри щеку!
Будь готов! Будь всегда начеку!
За углом затаилась война!
А над городом – тишина…
Я забыл о войне вчера:
Я стихи вспоминал до утра.
Наизусть их читал друзьям.
Из соседних окопов-ям,
Пригибаясь от часовых,
Прибегали послушать их…
И на час улеглась война.
Нам всегда не хватало сна!
Но, забыв о суровости зим,
О голодном пайке. Все в грязи,
В плащ-палатках, протёртых до дыр,
Мы прорвались туда, где мир…
Пётр Вольвич
Укрогемеопiтек
(Українська генно-модифікована
викопнаістота)
Земляки, всі українці,
знов під владою чужинців,
що незримо у полон
захопилиїх, як в сон
занурили гіпнотичний,
коли на майдан столичний
привели, щоб пов’язати
с тими, що зади лизати
призвичаїлись віддавна –
власників їх повноправних.
Поряд пильно подивіться,
чи сусідів ваших лиця
не відкриють персонаж,
про який вірш далі наш.
Укрогемеопітека
готували із далека –
сформувавши поетапне:
спершу з прихвоснів гестапо
та в СС «Галичина»,
де свій путь він починав.
Був у Штатах Сполучених
та Канаді научений,
де мав захист і притулок
без оглядки на минуле,
де й завершили всі спроби
в вдосконалення особи
з інтелектом, як в мікроби,
та стійким синдромом злоби.
Гени злого скорпіона
й манію Наполеона
пов'язали в стрічку спільну
і створили цим доцільну
хромосомну суть людини,
без якої вона загине.
Модифікований підвид
має спільний з нами вид,
На людину схожий зовні,
тільки в поведінці – зомбі,
бо на розум досить кволий,
то ж – знаряддя в чужій волі.
Як тварина чи рослина,
ГМО квазілюдина,
втратила родючу змогу,
бо відтворена не богом.
Цей новий надчоловік,
має в серці й голові
кодограму, а не розум,
і від нього йде загроза,
бо не признає законів,
розповсюджуючи клонів
в зібраних майданом зграях,
де він спільників збирає,
залучає в нову віру –
на майдані його вірус.
Там у вуха день зо дня
напихається брехня
про безмірну винятковість,
Всюди визнану зразковість
аж із викопних часів,
щоб засвоювали всі,
що своїм походженням
зверхні від народження.
Сперечатись з ним даремно,
бо незгода – строк тюремний.
Доказом для опонентів –
бруд словесних екскрементів
всякому, хто суперечить,
всі протести – не до речі.
Зрадники та запроданці
в кожній хромосомній ланці
втиснуті в генний ланцюг
професійних волоцюг,
щоби гуртувати строї
з гаслами «Слава героям!»
Поруч з ним вони стрибають,
ні про що тепер не дбають,
здiбнicть втративши робити,
з наміром когось забити.
Впливу гемеопітеків
більшість наших недотепів
підкоряється охоче,
мислити ж ніхто не хоче,
бо коли ти в спільній зграї,
то і хата твоя з краю.
Гучно «Україні слава!»
кричать вони хором,
та від крику їх держава
має тільки сором.
Уже котрий рік лунає
оця «слава» в вухах,
а в краю ладу немає,
мов скажена муха
покусала всіх відразу,
занесла хворобу,
дуже схожу на проказу,
щоб людей в худобу
за короткий час зробити,
відібрати розум,
щоб дітей невинних вбити,
від яких загрозу,
ніхто доти і не бачив.
Тож прийшли «герої»
тут усе переіначить,
на свій лад настроїть.
Кожедуб же, Ковпак і
жертви в Краснодоні –
не герої, навпаки,
герої – «свідомі
українці», що з нори
потай вилізали
серед ночі, як тхори,
й підло вирізали
зморених за день людей,
які мирно спали,
несприймаючих ідей
і ті ідеали,
що нечекано несли
в час нічних візитів
у сімей спокійні сни
«гості» недобиті.
В котрий раз ти, Україна,
люба, терпелива
опинилась на колінах.
А була б щаслива,
коли б твої власні діти
не бігли від неньки
і тобою володіти
у чужі обценьки
не запхнули твою шию,
що б тягти в ЄС,
про який так довго мріють,
де їх інтерес.
За мережані труси
та без візи виїзд
ти в Європу їх неси
всіх на своїй шиї.
Про занедбані лани
та пусті заводи,
не піклуються вони,
бо немає згоди,
як тебе їм зберегти
і що досягати,
по якім шляху іти,
що б не мала втрати.
Тож терпіння наберись
i чекай, країна,
коли владу упирів
народ з тебе скине,
як облуду обірве,
що розум покрила,
і піти в життя нове
знайде знову сили.
Вірю, без порад чужих
та звитяг на крові,
ти повернеш рубіжи
спільної любові.
Нина Высторопец
Пора лихолетья
Украину пора лихолетья
Смертоносным связала узлом,
Бьёт из «ГРАДов» наотмаш, как плетью,
Взять стремится Донбасс на излом.
Там им трудно, – живут под прицелом,
Не хватает еды и тепла.
Украины душа омертвела,
Ведьна смерть наш Донбасс обрекла.
Перемирие подло и лживо!..
Снова «укры» стреляют, бомбят,
Ради гнусной, бандитской наживы.
Стариков и детей не щадят.
А в России у нас нынче осень
Паутинки играют везде.
И небес отражается просинь,
На подёрнутой рябью воде.
Украинцы ведь нам не чужие.
Как помочь тем, кто там вдалеке?
И по крови мы братья родные.
В мыслях с вами я в каждой строке.
В этих строчках ищу силу слова.
Новороссия, будь же тверда!
Возродишься из пепла ты снова!
Мир вернётся к тебе навсегда.
