От вже ж і змусили-таки доводити україньською, що й після чверті сторіччя “емігрантства” володію рідненькою, як вчила колись мій класний керівник та мовник Ірина Костянтинiвна Шкідченко. В російській школі, вона, красуня, викладала нам любов до україньської мови та літератури. А ще - заохочувала життям “на Вкраїні милій... Де реве ревучий...”
За часів мого “школярства”, треба зауважити, нікого не ображало Кобзарське “на Вкраїні”. Саме воно, класичне, гармоніювало з тією красою, що нагадувала і поетичне, і наявне “На холмах Грузии лежит ночная мгла ...” А на ланах України, в Карпатських її хоромах, на Поліссі та на Подолі ще й досі, хоч і “опівночі”, — всесвітнє багатство, що скрізь і всюди, як на Скатерті-Самобранці...
Але ж, дурень думкою радіє, вподоблюючись ненаситній Старусі, вкрай зневажливо відволікаючись “Умного Делания”... Тому, “говорили-балакали, сіли та й заплакали”, коли “не тратьте, куме, сили, зпускайтеся на дно”... Бо принесли вам “в подолі” обіцянку, як цяцянку... Та й хіба ж тільки вам? “Ми мали право мати право”, довірливо сподіваючись, що саморозпуск “Варшавського Договору” стане запорукою миру, дружби, добропорядних відносин... Ан-ні, тому що вже в 1992 актуальним було “мовне питання”... Що правда, “пані Ірина Фаріон” тоді його ще не огучувала... А от “пані Людмила”, по проханню та зтурбованості “пана Василя Овсієнко”, ходила-таки по інстанціям, занепокоєна “зневажливим зтавленням до рідної мови”... Здавалося, що позбавимося ми суржика, не кажучі вже про “загарбницьку російську”, та й заживемо “без бруду” в добробуті та правопрядку... Шодо мене, то не пройшло і року “новоявлень”, як, розчарована, зібралася я до Москви...
І сьогодні, у Пасхальну Седмицю, і дякуючи, і покірливо, все ж переконливо зтверджую: Він Повинен Був Прийти у Світ Заради Віри Самої Людини у Добрих Людей... Щоб не арканили одне одного ганебністю, коли зустрічають по одежині, та й проводжають, зхаменіться, по ній, оголюючи все, навіть, до мозоку кісток, і розпинаючи до неподобства. Як за історичних часів, так, нажаль, і досі... Коли і “мовним питанням”, батіжно, класифікують на “свій - чужий” мільони громадян, розподіляючи між ними батіг та печеньку... Щоби комусь - за грати, а комусь — грабувати...
Але ж були і зустріч на Ельбі, і телевізійні “Мости Дружби”, і домовленості про скасування ядерних арсеналів... Перемога була... “Живоносним Джерелом” і сьогодні Вона Вітає Всіх і Кожного... “Чтобы не было войны»... Коли Травнева Весна... И Победа... «Одна — на всех», напророкувала, кажуть, яку і Матронушка Московська... “Слепенькая, маленькая, наша маменька, ты помоги...” Потому что свято верим...
